ПИШЕМО ЗАПИТ НА ПУБЛІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ: КУДИ ПОДАТИ, ЯК ОФОРМИТИ Й КОЛИ ЧЕКАТИ ВІДПОВІДІ

Статистика, покликання на закони та іншу перевірену інформацію від різних установ роблять ваш матеріал аргументованим і цінним. Кожен докладно вивчений новий факт, документ або думка можуть стати вирішальними. Але як правильно запитувати доступ до публічної інформації й коли держоргани можуть відповісти, а коли — відмовити?

Ми записали досвід і поради з пошуку додаткової інформації від журналістів Олександри Горчинської (курс «Чутлива журналістика» від MDF) та Сергія Андрушка (в межах проєкту Community Leaders). Також поспілкувалися з Ольгою Вдовенко із «Платформи прав людини» про те, як ефективно оформлювати й подавати запити до державних структур для отримання необхідної інформації.

Яка інформація може знадобитися?

У процесі роботи з матеріалом журналісту може знадобитися певна конкретна інформація, щоб підтвердити свої тези. Наприклад:

• статистика, цифри;
• назви законів та інших нормативно-правових документів, які регулюють те чи інше питання;
• прізвища, імена;
• дати, хронологія.

Цю інформацію можна отримати у спікера. Наприклад, уточнити хронології подій, дати й факти. Якщо це відома подія — її можна перевірити в інтернеті. 

Звернутися за конкретною інформацією можна і до різних профільних спільнот, громадських організацій, міжнародних (ООН, ОБСЄ, ЮНІСЕФ) і державних структур (міністерств, комітетів ВР, районних, обласних, військових адміністрацій). Зазвичай туди потрібно писати запит.

Як запитати інформацію від державних структур?

Правила доступу до інформації, терміни розглядів, оскарження й відмови врегульовані законом України «Про доступ до публічної інформації».

Основні поняття

Відповідно до закону, публічна інформація — це відображена й задокументована будь-якими засобами й на будь-яких носіях інформація, яку отримали або створили суб’єкти владних повноважень у процесі виконання своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством. Або це інформація, якою володіють суб’єкти владних повноважень, інші розпорядники публічної інформації, визначені цим законом.

Запит про публічну інформацію — це запит на отримання відкритих даних, який може надіслати будь-який громадянин України. 

Інформаційний запит — це запит на фірмовому бланку медіа від представника видання на ім’я керівника структурного підрозділу або голови пресслужби. У ньому просять надати інформацію для публікації або організувати інтерв’ю чи коментар. 

Як оформити й подати запит на публічну інформацію

Отримати інформацію можна:

• письмово;
• факсом;
• усно.

Зазвичай на сайті організацій є окремий розділ, де можна знайти шаблони для заповнення запиту. Також там указаний номер відповідальної особи за доступ до публічної інформації, поштова й електронна адреса.

Медіарюристка «Платформи прав людини» Ольга Вдовенко радить сайт «Доступ до правди». Це інструмент для направлення запитів на публічну інформацію. Якщо там немає розпорядника, якому потрібно надіслати запит (наприклад, якоїсь селищної ради), то можна написати адміністратору сайту. На ресурсі також публікують відповіді на запити, тому багато інформації можна знайти там, не надсилаючи запит повторно.

Ольга Вдовенко пояснює, що у формі для запиту достатньо вказати ім’я запитувача. Хоча закон цього не вимагає, Вдовенко радить повністю вказувати прізвище, ім’я та по батькові, оскільки без цієї інформації важко оскаржувати відмову на запит.

Також потрібно вказати поштову адресу або електронну пошту (як саме ви хочете отримати відповідь) та, якщо є, номер зв’язку (наприклад, ваш номер телефону). Далі треба вказати загальний опис інформації, яку ви шукаєте. Якщо запитувачу потрібний конкретний документ, наприклад, рішення ради, потрібно вказати вид цього документа, назву, реквізити та зміст, якщо вони відомі.  

Також можна покликатися на сам закон «Про доступ до публічної інформації».

Наприкінці запиту варто поставити підпис і дату, якщо запит подається в письмовій формі (роздрукований і відправлений поштою). Якщо запит в електронному форматі, то підпис необов’язковий. Вдовенко наголошує, що вимоги розпорядників підписувати запит електронними цифровими підписами — неправомірні та не є підставою для відмови надати інформацію у відповідь на запит.

Якщо журналіст працює на фрилансі, запит має надіслати людина, яка працює у штаті.

Яку інформацію можна отримати через інформаційний запит

Через механізм запиту можна отримати майже всю інформацію, якою володіють розпорядники публічної інформації. Вдовенко пояснює, що це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні комунальні підприємства. Також це можуть бути приватні підприємства, якщо інформація має суспільний інтерес. Це зробити важче, але закон про доступ до інформації передбачає такий механізм.

Також розпорядники часто публікують перелік публічної інформації, яку вони мають.

У інформаційному запиті можна отримати відповіді на конкретні запитання — де, куди та скільки. Зокрема, можна попросити статистику (та оформити її в порівняльну таблицю), документи (певні рішення, внутрішню кореспонденцію), якими володіє державна установа, а також попросити про коментар чиновників чи дозвіл на знімання й участь в офіційних заходах. Щоб отримати відповідь на розгорнуті відповіді — як і чому — варто звертатися до пресслужб. 

Вдовенко наголошує, що доступ до інформації про використання бюджетних коштів не можуть обмежити за жодних обставин, оскільки це вимога закону «Про доступ до публічної інформації». Водночас в умовах правового режиму воєнного стану не розповсюджують інформацію про витрачання грошей на оборону та зброю. 

Що не можна отримати через запит на публічну інформацію?

У запитах не можна отримати відповідь на таємну інформацію — це інформація, доступ до якої обмежений спеціальними законами (наприклад, лікарська таємниця). Також є обмеження щодо певних видів даних (наприклад, інформація про усиновлювачів). Під час воєнного стану також існує перелік інформації, яку заборонено поширювати спеціальними наказами головнокомандувача.

Окрім таємної є конфіденційна інформація, доступ до якої обмежує або фізична, або юридична особа. Якщо розпорядник публічної інформації володіє даними про фізичну особу й та заборонила їх розповсюджувати, то державна структура не має права надавати відповідь на запит. 

Також є службова інформація — це спеціальна інформація у внутрішніх документах. Це, зокрема, доповідні записки, рекомендації, листи, які пов’язані з розробленням напряму діяльності установи. Наприклад, якщо податкова служба ухвалює рішення перевірити певну юридичну особу, то листування і доповідні записки є службовою інформацією. Вони мають обмежений доступ і не надаються у відповідь на запит. Якщо перевірка вже пройшла, то листи й документи, які передували рішенню, втрачають статус службової інформації й можуть надаватися у відповідь на запит.

Обмежити доступ до інформації можуть через сукупність таких ознак (трискладовий тест):

• запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей;
• якщо розголошення інформації може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальній цілісності або громадському порядку;
• шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес.

Також, зазначає Вдовенко, обмеженню може підлягати конкретна інформація в документі, а не весь документ. Тобто, якщо ви запитуєте копію якогось документа, розпорядник не може відмовити вам надати його, проте має закрити інформацію, яка має обмежений доступ.

Що можуть відповісти на запит?

Олександра Горчинська каже, що відповідь на інформаційний запит від медіа мають надавати протягом п’яти робочих днів із моменту його отримання (згідно зі статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Якщо з певних причин відповідь протягом цього часу не встигають надати, журналіста зобов’язані повідомити про це окремим листом. Так буває, якщо обсяги запитуваної інформації дуже великі й на опрацювання потрібен час. У такому випадку строк надання відповіді можуть подовжити до 20 робочих днів.

Якщо відповідь на запит передбачає створення копій документів на понад 10 сторінок (перші 10 мають прийти одразу в першій відповіді), запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання і друк. Сергій Андрушко радить одразу запитувати, чи є документи в електронному вигляді. Також можна попросити ознайомитися з документами у спеціально відведеному розпорядником місці, якщо документи не містять конфіденційну чи обмежену інформацію. Проте під час воєнного стану є винятки й не у всі місця можна потрапити (наприклад, в урядовому кварталі). 

У деяких структурах працює автовідповідач, який повідомляє, що ваш запит зареєстрували. Також запиту надають вхідний номер, за яким потім можна цікавитися його статусом. Якщо відповіді про реєстрацію запиту немає, запитати про статус заявки можна через дзвінок.

Якщо журналіст помилився й відправив запит не туди, то установа може надіслати його до іншого структурного підрозділу. Наприклад, якщо журналісту потрібна інформація від правоохоронців, то він має розуміти, що правоохоронці — це також МВС і Нацполіція, а ще купа різних департаментів, які займаються конкретними темами. Якщо вам потрібна інформація від Нацполіції, ви можете написати запит на ім’я голови структури. Але щоб відповідь на запит надійшла швидше, треба надсилати запит у конкретний відділ. Щоб дізнатися це, можна запитати в самої структури через пресслужбу.

Відмова надавати інформацію має бути вмотивована чи мати формальні підстави. Окрім того, що інформація може бути обмеженою (загрожувати нацбезпеці чи завдати істотної шкоди), розпорядник може відмовити через:

• відсутність у нього запитуваної інформації; 
• особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати на копіювання або друк;
• оформлення запитів не відповідає вимогам.

Якщо інформацію відносять до інформації з обмеженим доступом, якщо відповідь на запит не дають необґрунтовано, затримують чи надають недостовірну інформацію, це тягне за собою штраф. Це передбаченостаттею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення права на інформацію та права на звернення». 

Якщо відповідь не прийшла, про це потрібно згадати в матеріалі. Можна зазначити й те, що вам відповіли, але не було даних (наприклад, структура не веде конкретну статистику). Також спробувати надіслати цей запит в інший відділ організації чи структуру. Наприклад, якщо у Службі безпеки України не відповідають, можна написати до офісу омбудсмена, а якщо не дають відповіді у пресслужбі Збройних сил України, можна звернутися до пресслужби сухопутних військ.

Андрушко також радить: 

• телефонувати розпоряднику інформації;
• дізнатися вхідний номер запиту і телефон відповідальної особи;
• повторно надсилати листа;
• поставити в копію керівника та/або вищий орган.

Якщо інформацію й далі не надають, то перед тим, як йти до суду, можна написати скаргу до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Сергій також радить прописувати скаргу в тілі листа, що дасть змогу зробити PDF-файл (якщо потрібно буде звертатися до суду) із зазначеною датою й часом надсилання запиту. І оскільки жодна відповідальна особа не хоче, щоб в її/його біографії з’явилась якась реакція Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, вони надсилають відповідь. Якщо ні, можна подати до суду.

Джерело

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі